1. Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.
2. Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.
3. Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4. Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.
5. Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:
6. на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!
7. Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби.
8. Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.
9. Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.
10. Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!
11. Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.
12. Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:
13. початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.
14. Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15. Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16. Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!
17. Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!
18. Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.
19. Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.
20. Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє.