1. Після сього було сьвято Жидівське, і прийшов Ісус у Єрусалим.
2. У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейська Ветезда, з пятьма ходниками.
3. В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води.
4. Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю.
5. Був же там один чоловік, що трийцять і вісім років був у недузї.
6. Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати?
7. Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить.
8. Рече йому Ісус: Устань, візьми постіль твою, та й ходи!
9. зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня.
10. І казали Жиди сцїленому: Субота; не годить ся тобі брати постелї.
11. Відказав їм: Хто оздоровив мене, той мені сказав: Візьми постіль твою, та й ходи.
12. Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постіль твою, та й ходи?
13. Той же, що одужав, не знав, хто Він; бо Ісус відійшов геть, як народ був на місці тому.
14. Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся.
15. Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його.
16. За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу.
17. Ісус же відказав їм: Отець мій досї робить і я роблю.
18. За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу.
19. Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить.
20. Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить; і більші сих покаже Йому діла, щоб ви дивувались.
21. Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлюе.
22. Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові,
23. щоб усї шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його.
24. Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має житте вічне, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє.
25. Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.
26. Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,
27. і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий.
28. Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,
29. і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.
30. Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.
31. Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве.
32. Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченне, котре про мене сьвідкує.
33. Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правді.
34. Я же не від чоловіка сьвідченне приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись.
35. Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотіли повеселитись на часину еьвітлом його.
36. Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті діла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав.
37. І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене. Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили;
38. і слова Його не маєте пробуваючого в вас; бо кого післав Він, тому ви не віруєте.
39. Прослідіть писання; бо ви думаєте в них життє вічне мати; й ті сьвідкують про мене.
40. Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати.
41. Чести від людей не приймаю.
42. Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі.
43. Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене. Коли инший прийде в імя своє, того приймете.
44. Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а славу що від одного Бога, не шукаєте?
45. Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте.
46. Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї; бо про мене той писав.
47. Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?
| 
