1 Петра, Chapter 13

1. Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!    2. І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!    3. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!    4. Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,    5. не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,    6. не радіє з неправди, але тішиться правдою,    7. усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!    8. Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.    9. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;    10. коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.    11. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.    12. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.    13. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!