1. Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
2. (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
3. (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі.
4. (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5. (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості.
6. (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7. (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі.
8. (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9. (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
10. (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене.
11. (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
12. (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.
13. (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
14. (102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
15. (102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
16. (102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
17. (102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
18. (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
19. (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
20. (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
21. (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
22. (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
23. (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив.
24. (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.
25. (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
26. (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти. і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони.
27. (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
28. (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!
| 
